Рік тому,я вперше відкрив для себе закордон,як турист з рюкзаком,наметом та й всім спорядженням,притаманним для туристичного походу..
До цього,я інтенсивно протоптував карпатські стежки,зношувалися черевики,кросівки,протиралися рюкзаки,одяг..але назбирувався величезний досвід походів у гори,як одиночних,так і з товаришами.
Всі мої подорожі,здебільшого,так склалося,заточені під фотографування природи,а от мої бойові друзі,рідко коли розділяють моє натхнення і прагнення залишатись десь по вище на ночівлю..Але в цій статті не про те..
Отже рік тому,наш літак вдало покинув львівський повітряний порт,і так само вдало прибув у найбільше місто Європи-Стамбул(4 місто в світі),красою якого насолодитись не вдалось,хіба що з вікна літака(ілюмінатора правильно),оскільки відразу відбувалась пересадка на інший рейс,в сонячну Анталію..Прилетівши пізно ввечері,ми ще встигли на автобус,щоб заїхати з аеропорту до центру міста,а згодом зайшли на центральний пляж,щоб поставити там намет на ночівлю.
Як ви здогадались,приїхали ми сюди не для того,щоб відлежувати боки під теплим,осіннім середземноморським сонечком,а з серйозною метою-пройти частину Лікійської стежки.Це туристичний маршрут,який проходить Таврськими горами і Середземноморським узбережжям Туреччини..
Для мене це було,як попасти в інший вимір…Довкола височіли скелі,тепла,привітна погода.На деревах,замість звичних яблук,повсюди росли гранати.Дерева чудернацької форми,величезні двоповерхові кактуси..
Похід видався дуже лайтовий,перемішаний з ночівлями на пляжах, були ночівлі високо в горах..найвища,близько 1900 метрів,під горою Тахталі(2365)
Пройшовся цей маршрут,дуже легко..від містечка Гьойнюк,до просто райського куточка Чіралі,по дорозі до якого,ми пройшли гірськими,скелястими хребтами Таврських гір,насолоджуючись як їхньою могутньою красою,так і вдалині зігріваючим своїм теплом,Середземним морем.

Згадуючи ці моменти,річної давності,якось в душу завіває теплий-претеплий вітерець,ці зоряні ночі з мільйонами вогників на небі,молодий місяць,який розвернутий не так,як в нас..Безхмарні дні,гарячуще море,особливо в Чиралі(27 градусів)..сотні дерев,з достиглими гранатами,апельсинами і мандаринами..Цей аромат барбарису в гірських лісах не забудеться ніколи…

Компанія друзів,з якою легко і просто,пройдено вже не одну сотню кілометрів- це все зігріває в холодні,осінні дощові дні..та й турки досить привітні,мені особисто дуже сподобались.
Що до фотографії по цьому маршруті,саме в жовтні,найкраще підходить нічна зйомка..Небо чисте-пречисте,хмар не було взагалі.Мені ще й поталанило,оскільки не було місяця і зірки були яскраві-яскраві..
А от з листопада,вже починається сезон дощів,так якщо плануєте їхати,то зараз найкращий час!

Михайло Ременюк

Категорії: БЛОГПодорожі

Оставить комментарий

avatar
  Subscribe  
Notify of